Читать онлайн книгу "Котономіка, або Як коти економіку будували"
Котономiка, або Як коти економiку будували
Олексiй Леонiдович Геращенко
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
У такi давнi часи, що iх нiхто не пам’ятае, мiж кiшками й людьми спалахнула справжня ворожнеча. Тож комусь доведеться пiти… Та чи зможуть коти прожити без людей? А чому б i нi, якщо вчитимуться давати собi раду: добувати iжу, будувати житло, захищатися вiд ворогiв та й загалом думати про розвиток i майбутне. Проте з’ясувалося, що встановленi в котячiй краiнi порядки подобаються далеко не всiм. Хтось прагне порядку, а хтось – творчостi, хтось працюе абияк, а в когось – купа завзяття й енергii. Тож недовго чотирилапi протрималися однiею спiльнотою: згодом рiзнi групи котiв i рiзнi системи почали мiж собою змагатися. Хто з них переможе? Яка модель розвитку доведе свою життездатнiсть? Ще нiколи економiка не була такою захопливою! Бо це – КОТОНОМІКА – неймовiрна iсторiя про котячу краiну Кеторiю, що знайомить зi свiтом бiзнесу, торгiвлi, грошей, навчае, як взаемодiяти задля досягнення успiху та спiльноi вигоди.
Олексiй Геращенко
Котономiка, або Як коти економiку будували
Серiя «Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури» заснована у 2010 роцi
© О. Геращенко, 2020
© О. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020
© А. Овчарова, iлюстрацii, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
Шерпон потрапляе в халепу
Десь у далекому Непалi, високо в горах, заховалася вiд людського ока дивовижна мiсцина, населена веселими, прудкими, грацiйними кiшками. Нiкому про неi не було вiдомо.
Чому ж люди, якi пiдкорили собi найвiддаленiшi куточки землi, не змогли вiднайти цей край? Вiдповiдь проста: його надiйно сховала велетенська гора Мачапучре, що пiднеслася за хмари i на вершину якоi жодного разу нiхто з людей не пiднявся. З одного боку гори мирно жили корiннi непальцi та тибетцi – вони будували дерев’янi будиночки, вирощували рис i випасали на полонинах гiрських корiв – якiв, що давали iм молоко й хутро.
Так тривало iхне життя з поколiння в поколiння. Однак технiчний прогрес, хоч i з великим запiзненням, все-таки дiйшов до гiрських поселень: не так давно там запрацювали мобiльний зв’язок та iнтернет. Щоправда, мiсцевим жителям особливо не було куди телефонувати, а iнтернет вони сприймали наче казку, в якiй розповiдаеться про подii, що вiдбуваються десь в iнших галактиках. Адже для тутешнiх людей свiт закiнчувався горою Мачапучре, тож багато хто гадав, що за нею живуть боги, якi керують життям у всьому всесвiтi.
Мiсцевi жителi свято дотримувалися традицiй, якi залишили iм предки. Так, в давнiх непальських легендах iшлося про те, що колись дуже-дуже давно поруч з людьми в мирi й злагодi жили величезнi коти, якi вмiли розмовляти. Господарi осель щедро дiлилися з чотирилапими молоком, а тi в подяку полювали на гризунiв, вiд яких потерпав врожай рису.
Непорозумiння мiж кiшками й людьми почалися, коли настав дуже голодний рiк. Молока було замало, тож люди почали давати кiшкам його значно менше, так само й iншоi iжi. Тi своею чергою повадилися красти з осель все iстiвне, що вдавалося знайти. Ситуацiя набувала дедалi загрозливiших масштабiв, й незабаром стався вибух.
Одного дня доволi вгодований i, очевидно, через це повсякчас голодний кiт Шерпон почув смачнючий запах курки, яку смажила старенька непалка Неола. Муркотун аж слинки ковтав пiд ii будинком. Заплющивши очi, вiн мрiйливо уявляв, як пiдрум’яненi шматочки курятини тануть у ротi.
У той момент вiн наче перетворився на сновиду, й лапи самi понесли його на кухню саме тодi, коли Неола перевернула курча i пiшла собi в справах. Шерпон наблизився до плити, й теплi потоки повiтря, насиченi неймовiрними пахощами, з подвiйною силою огорнули його. Але, як ми вже зазначали, Шерпон був доволi гладким котом, тож дострибнути до пательнi з куркою було для нього надважким завданням.
– Бог усiх котiв, допоможи менi! – вигукнув вiн i, зiбравши всi сили, стрибнув угору.
Широко розплющеними очима Шерпон бачив, що бажана курка, яка так смачно шкварчала на пательнi, ставала дедалi ближчою. У цей момент вiн, зiбравши докупи всю свою енергiю, просто-таки летiв!
«Зараз я схоплю кiгтями курячу нiжку й приземлюся з нею. Мур-няв! Шерпон – дуже вправний кiт! Вiн швиденько вискочить з куркою надвiр, там знайде затишну мiсцинку й матиме чудову вечерю в цьому голодному свiтi!» – подумки планував вiн.
– Ах ти ж паскудо куцохвоста! – Раптом почув вiн iстеричний вигук. А вже за мить панi Неола схопила табуретку.
Тим часом Шерпон саме долав найвищу точку свого стрибка. Вiн намагався одним оком тримати в полi зору господиню будинку, а другим шукав курку на пательнi.
«Так i косооким стати можна», – промайнула думка в його головi. З останнiх сил вiн ледь дотягнувся до курки, дряпнув по нiй кiгтем, а сама лапа враз опинилася на розпеченiй пательнi.
– Чау-бау-вау-няу!!! – заволав Шерпон i, вже падаючи вниз, стрiмко рвонув лапу на себе, зачепивши при цьому пательню.
Тож на дерев’яну пiдлогу вони приземлились усi разом. Причому недосмажена курка й пательня, торкнувшись твердоi поверхнi, спочатку синхронно пiдскочили вгору, а потiм, зробивши карколомний пiрует, почергово попадали на Шерпонову голову. Пательня пiдскочила вище, тому накрила собою курку.
За мить до цього Шерпон роззирався навсiбiч, намагаючись оцiнити ситуацiю й намiтити маршрут втечi, тож, не очiкуючи на таке жахливе завершення своiх райдужних планiв, заволав не своiм голосом, адже курка була гарячою, як i розжарена пательня. А тут ще й панi Неола iз вигуком «Кияк!» пожбурила в нього важкою табуреткою так, нiби це були змагання з боулiнгу.
Все, що встиг зробити Шерпон, це миттево розпластатися на пiдлозi. Це його врятувало. Табуретка збила з його голови пательню й курку, не торкнувшись самого кота. Панi Неола не могла з цим змиритися, тож, вигукнувши щось нерозбiрливе, потяглася по другу табуретку. Однак Шерпон, остаточно зрозумiвши, що справи кепськi й потрiбно рятувати власне життя, а не думати про курку, стрiмголов кинувся до дiрки, яку побачив у стiнi. Його голова миттево опинилася за межами хати, де на нього йшло справжне полювання, проте задня частина застрягла в дiрцi й нiяк не хотiла пролазити.
– Нумо, дупо, не гальмуй, – шепотiв Шерпон, щосили шкрябаючи по землi переднiми лапами.
Та панi Неола вирiшила провчити злодюжку, тож, хижо примруживши й без того вузькi очi, прицiльно жбурнула другу табуретку в ту частину кота, яка ще залишалася в хатi. Кидок виявився напрочуд точним. Неола скинула руки догори так, як зазвичай роблять спортсмени-переможцi.
– Ня-я-я-я-я-я-я-я-у-у-у-у-у-у-у! – розлетiлося по всьому непальському селищу. Це волав Шерпон, якого цим потужним ударом таки винесло на волю.
Проте жалiти себе не було часу, адже небезпека ще не минула. Неола вже вискакувала з будинку, шукаючи поглядом ще щось важке, щоб огрiти кота, який зазiхнув на ii вечерю. Гнiв жiнки можна виправдати, адже посмакувати куркою в той рiк можна було хiба що раз на мiсяць.
Тим часом Шерпон, притуливши вуха до голови, мчав гiрським селом, не розбираючи дороги, мрiючи опинитися якнайдалi вiд страшноi оселi та ii господинi. Однак панi Неола, нiби згадавши молодiсть, не надто вiдставала, пiдстрибом долаючи перешкоди на вузькiй стежцi.
Серце Шерпона рвалося з грудей, сили вже залишали його, але страх змушував лапи рухатися дедалi швидше.
– Пробач, бабцю! – кричав вiн, сподiваючись, що гнiв панi Неоли вiд його спокути трохи охолоне, проте сам собi подумки казав: «Старiеш, хлопче, ще рiк тому та курка вже була б твоею».
Пiдбiгаючи до дерев’яноi кладки через стрiмкий гiрський потiчок, кiт раптом побачив, що з iншого боку до неi неспiшно наближаеться пан Хiлюн, чолов’яга, який любив поговорити з будь-ким про будь-що, прикрашаючи своi iсторii вигаданими деталями, в якi згодом i сам починав щиро вiрити.
– Хiлюне, – гукнула захеканим голосом Неола. – Хапай котяку-крадiя!
Хiлюн саме став на кладку. Почувши Неолу, вiн розставив ноги, щоб мати кращу точку опори, та виставив руки так, щоб схопити Шерпона, якщо той намагатиметься прослизнути повз. Шерпон рiзко загальмував переднiми лапами, залишаючи на кладцi слiд вiд пазурiв, i вже намiрився повернути назад, але там йому вiдрiзала шлях до вiдступу панi Неола.
«Зловлять – битимуть», – останне, що спало на думку Шерпоновi перед тим, як, заплющивши очi, вiн з останнiх сил рвонув у напрямку пана Хiлюна, цiлячись проскочити мiж його розчепiреними ногами. Той рiзко нахилився, щоб схопити кота, та саме в цей момент Неола, яка вже набрала неконтрольованоi реактивноi швидкостi, з вигуком «Кияк!» вiдштовхнулася вiд Хiлюновоi спини, наче вiд гiмнастичного коня i, розставивши ноги врiзнобiч, перелетiла через чоловiка. Їi полiт загальмували заростi бамбука. Його тонкi стовбури нахилилися до землi разом iз бабцею, а вiдтак, рiзко розпрямившись, пiдкинули ii високо вгору, неабияк подивувавши цим мiсцевих птахiв.
Своею чергою пан Хiлюн вiд несподiванки, що вiн став спортивним снарядом для панi Неоли, втратив рiвновагу i з вигуком «Клятий кiт!» шубовснув у рiчку. Панi Неола саме закiнчувала свiй полiт i за мить опинилася на широкiй спинi яка, що мирно випасався неподалiк.
Вiд несподiванки тварина заревла й кинулася бiгти куди очi бачили, намагаючись при цьому скинути з себе панi Неолу. Проте жiнка мiцно трималася за його густу гриву.
Ноги принесли яка на берег. Тут вiн пiдковзнувся на слизькому камiннi i впав у рiчку. Причому прямiсiнько на пана Хiлюна, який саме намагався вийти з води. Отак вони й сидiли – знизу пан Хiлюн, на ньому – переляканий як, на якому розлючена панi Неола.
– Ну, котяро, начувайся! – розмахувала руками в напрямку берега панi Неола.
«Їв собi траву, нiкого не чiпав. Що сталося?» – думав як.
– Буль-буль-буль, – сказав пан Хiлюн, бо вже зовсiм пiшов пiд воду, причавлений яком i бабцею.
– Що ти кажеш, Хiлюне? – спитала Неола.
– Буль-буль-буль, – почулося у вiдповiдь.
– Нiчого не розумiю! – сказала вона i, перехилившись через яка, вправно витягла за волосся голову Хiлюна з води.
– Начувайся, котяро, – вiдпльовуючись, ледь змiг вимовити Хiлюн. – Але витягнiть мене, Неоло, будь ласка, цiлком, бо я або потону, або ви розчавите мене, як коржика!
Шерпон, спостерiгаючи за цим дiйством з кущiв, зрозумiв, що нiчого доброго йому не свiтить, коли цi трое нарештi виберуться на берег. Тож, притиснувши вуха до голови, накивав п’ятами.
Пiдготовка до зустрiчi
Неола дуже образилася на Шерпона. Ба бiльше: вона по-справжньому розлютилася, бо в цей голодний рiк, коли так не вистачало всiм iжi, втрачати смачний обiд було неабияк прикро. Того ж дня жiнка пiшла до голови селища Карчуна, аби той допомiг iй поквитатися iз зухвалим котом.
– Карчуне, – голосно промовила вона. – Ми тих клятих котiв годуемо в такий важкий рiк, а вiд них жодного зиску, адже все одно втрачаемо врожай. Скiльки ще зноситимемо таке? Пропоную вигнати муркотунiв, хай дадуть нам спокiй, житимемо собi краще.
– Що сталося, Неоло? – здивовано промовив мудрий Карчун. – Поряд з нами коти живуть уже сотнi, а то й тисячi рокiв. Так, iнодi ми сваримося, але загалом ставимося з повагою одне до одного.
– Ранiше й коти були iншими, не те, що нинi, – махнула рукою Неола. – Спитай в людей, що вони скажуть.
– Нехай i так, – промовив, замислившись, сивочолий Карчун. – Треба говорити з людьми, аби запобiгти конфлiктам. Призначаю на завтра загальнi збори нашого селища. Ходiмо повiдомимо про це людей.
Тим часом Шерпон, ледь вiддихавшись, поплентався до котячоi скелi, мiсця, де збиралися коти потеревенити, поплiткувати та й просто дiзнатися про останнi новини. Коли Шерпон наблизився, то побачив гурт з кiлькох молодих котiв. Тi пiдстрибували, смiялися, жартували.
Вони побачили його, i Джерманкет, молодий бiлявий кiт з чорними вухами, промовив:
– Привiт, Шерпоне! Чого це ти ледь ворушиш ногами?
– Бувай здоровий, Джерме! – вiдповiв Шерпон. – Йду з останнiх сил, зараз просто впаду, бо пробiг шалену вiдстань, насилу вiдiрвався вiд погонi.
– Кажеш, погонi?! Нумо, хлопче, розповiдай, що такого вже накоiв.
І Шерпон почав свою розповiдь.
– Розумiете, сиджу собi, грiюсь на сонечку, нiкого не зачiпаю, аж тут iде панi Неола i несе повний кошик смаженоi риби. Раптом одна рибина випала, й саме тодi, коли панi проходила повз мене, i як дасть менi по лобi, аж зiрочки навколо очей закружляли! Пiдскочила та рибина догори та й знов почала падати менi на голову. Тут я рота розкрив i спiймав ii. Старенька панi як те побачила, то аж заверещала на мене. Почала звинувачувати в усiх грiхах, нiби я всю ii рибу поцупити хотiв. Стала кидати в мене всiм, що в руки прихопить! То я й чкурнув звiдти, а вона за мною. Хоч старенька, а стрибае, нiби гiрська коза. На кладцi нам ще чолов’яга Хiлюн зустрiвся. Намагався iй допомогти, та я якимось дивом i вiд нього спромiгся втекти, котячi боги допомогли, не iнакше.
Хлопцi слухали розповiдь Шерпона уважно, хитаючи головами на знак схвалення, пiдiймаючи й напружуючи кiнчики хвостiв. Пiсля сказаного худий рудий кiт Хорепан промовив:
– А чи маете ви цього року достатньо iжi, хлопцi?
– Та де там, – протяжно хором вимовили всi iншi. – Люди обдiляють, бо рiк поганий.
– А себе вони так само обдiляють?
– Ти ж чуеш, повнi кошики риби носять!
– Ото жадiбнi!
І ось вже коти почали жалiтися одне одному на людей, згадуючи всi справжнi й вигаданi образи, роздмухуючи iх, немов кульку, що загрозливо трiщала зсередини, попереджуючи про вибух.
– Треба, нарештi, покласти цьому край, – вимовив нарештi Джерманкет. – Зберемо всiх котiв i зустрiнемося завтра з людьми, щоб погодити наше подальше спiвiснування.
На тому вони й розiйшлися в рiзнi боки, щоб попередити кiшок про велику зустрiч з людьми.
Дорогою до свого будинку Джерманкет зустрiв Карчуна.
– Вiтаю, голово, – промовив Джерманкет, проте не так шанобливо, як зазвичай.
– І тобi добридень, – суворо вiдповiв Карчун, здвигнувши брови. – Саме тебе й шукаю. Адже потрiбно б зустрiтися завтра на головнiй площi нам усiм – людям i котам.
– Саме це я й хотiв вiд тебе почути, – вiдповiв Джерманкет, думаючи, що Карчун отримав запрошення вiд його друзiв.
– То ти вже знаеш? – здивувався Карчун. – Швидко ж вони впоралися.
Джерманкет здивовано поглянув на Карчуна, не зрозумiвши його останнiх слiв.
– Ну, то до завтра.
– Бувай, коте.
Великий вибух
Наступного ранку кiшки почали збиратися бiля котячоi скелi. Їх була неймовiрна кiлькiсть, адже хлопцi-коти добре постаралися й запросили геть усiх.
– Треба iх якось органiзувати, – здивовано роздивляючись силу-силенну кiшок, промовив Джерманкет.
– Навiть не уявляю, як то зробити, – почухуючи себе задньою лапою за вухом, вiдповiв йому Шерпон.
– А нехай вони спiвають!
– Спiвають?
Джерманкет видряпався на котячу скелю i прокричав на весь голос:
– Слухайте мене уважно!
– Няв, – хором вiдповiли коти.
– Сьогоднi матимемо нагоду обговорити з людьми нашi з ними стосунки, якi стають дедалi нестерпнiшими з iхнього боку.
– Няв! – загорлопанили коти. – Де наша рибка, де молочко, де сирочок зi сметанкою?!
– Тихо, тихо, – почав заспокоювати iх Джерманкет. – Ось про це ми й поговоримо з людьми. Тiльки будьмо спокiйними й органiзованими, бо коли кричатимемо, то точно нi про що не домовимося. Тому йдемо до людей вже зараз, а щоб не сваритися, то спiваймо на ходу. Нумо, Шерпоне, заводь нашу улюблену пiсню!
Шерпон гордо вийшов наперед та гучно завiв:
– Оближи свiй хвiст i не сумуй,
В тебе в животi вже не бурчить,
І на мишу бiльше не полюй,
Хай сама до тебе прибiжить…
«Хай сама до тебе прибiжить», – пiдхопили iншi коти.
Хорепан пiдбiг до Джерманкета i запитав:
– Що то вiн спiвае?
– Вперше чую, – здивовано вiдповiв той. – Але що вже поробиш, треба пiдспiвувати.
А Шерпон, випнувши груди, виводив дедалi гучнiше:
…В тебе гострi вуха, тонкий нюх,
Ти красивий, наче суперкiт,
Знае i людина, i вiслюк,
Прикрашають кiшки увесь свiт.
«Прикрашають кiшки увесь свiт, няв!» – надуваючи щоки, пiдхоплювали тi, що крокували за солiстом.
І ось вся ця катавасiя наблизилася до центральноi площi селища, де на них вже очiкував людський натовп, пiдiгрiтий до сувороi розмови розповiдями Неоли та Хiлюна.
– Ти ба, розспiвалися, – крiзь зуби промовила панi Неола й сплюнула.
Незабаром на площi й прилеглих вулицях i яблуку нiде було впасти – так щiльно стояли люди й коти. Повiтря сколихували вигуки та нявчання, що зливалися воедино. Цей лемент нарештi перекричав суворий голос сiльського голови Корчуна:
– Шановне панство, прошу тишi!
Усi враз заспокоiлись, i Карчун повiв далi:
– Сьогоднi розглянемо поведiнку кота, який звинувачуеться в скоеннi злочину!
І знов здiйнявся галас.
Шерпон, який до цього незворушно наспiвував собi пiд нiс: «І на мишу бiльше не полюй, хай сама до тебе прибiжить», ойкнув i нарочито недбало запитав:
– Ти ба, який то котяра злочин утнув?
– Вiн ще насмiхаеться! – пiдскочила до нього Неола. – Та це ж ти, скотиняко, мою курку хотiв поцупити!
Шерпон вiд несподiванки притиснув вуха до голови, накрив iх переднiми лапами й почав поволi вiдсуватися назад, ховаючись вiд оскаженiлоi бабцi.
– Та я що? Я нiчого, – клiпав вiн очима. – Лишень повечеряти хотiв. Хiба коти не мають право на iжу?
– Мають право. Мають! – заверещали коти. – Їжу! Їжу! Вимагаемо право на iжу!
– Та вiн ii вкрасти хотiв! – закричала у вiдповiдь Неола. – Грабiжник, крадiй!
– Крадiй! Крадiй! – пiдхопила людська юрба. – Коти-крадii! Коти-крадii!
– Та ви що! – обурився Джерманкет. – Ми вам мишей ловимо, створюемо вам затишок, прикрашаемо цей свiт собою. А ви, невдячнi, таке собi дозволяете.
– Гей, хлопче, – промовив голова селища Карчун. – Говори, та не заговорюйся. Ми, люди, вас, котiв, утримуемо. Даемо житло, годуемо, грiемо, терпимо. Але зараз важкий рiк. Неврожай. Люди голодують. Тож i вам треба трохи потерпiти, iсти менше.
Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/aleksey-geraschenko/kotonomika-abo-yak-koti-ekonomiku-buduvali/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке
Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения